Из истории: До революции украинцами были грекокатолики, а православные - малороссами
До Революции украинцами называли себя только те, кто отрёкся от православной веры
В музее Т. Г. Шевченко есть его паспорт и там чётко записано - православный малороссиянин.
А в паспортах Ивана Франко и Леси Украинки (Косач) стоит запись: РУСИН и РУСИНКА.
А в универсале к казачеству Б.Хмельницкий пишет: "Я потомственный русский шляхтич повелеваю ...."
А.Г. Сковорода про себя написал: " Я босоногий русский философ".
И.Франко в своём дневнике записал: "Меня сегодня кровно образили (оскорбили - польск.), меня обозвали украинцем! Хотя все знают, что я - РУСИН.
Для сведения: до Революции украинцами называли себя только те, кто отрёкся от православной веры и перешел в грекокатолики (униаты).
Слово "украинец" было не национальность, а принадлежность к религии.
Источник
Комментарии
Когда-то не существовало названия Франция, а была Галлия, не существовало Румынии, а была Молдо-Валахия, не существовало Бельгии и т.д. и т.п. И что, на этом основании теперь будем утверждать, что и сегодня не существует французов, румын, бельгийцев и т.п.??????? Важно то, как сами себя люди самоидентифицир уют, а не как их хотят считать другие! Греков тоже, кстати, не существовало, не существовало и Византии... И что теперь? Было время, и Руси не существовало (были поляне, северяне, древляне, а до них всякие скифы, сарматы и пр.). В конце концов, не существовало когда-то и России, и когда в Киеве местный народ (поляне!, если на то пошло) крестился в Днепре, то на месте нонешней Москвы одни лишь жабы квакали.
Ну а утверждение, что «украинцами называли себя только те, кто отрёкся от православной веры и перешел в униаты» - вообще бред сивой кобылы! Как раз таки галицийские греко-католики (и никто иные!) до начала Первой мировой войны упорно называли себя «русинами» и лишь под влиянием как раз таки православной восточноукраинс кой интеллигенции постепенно переняли это слобажанское самоназвание, которое окончательно утвердилось в их среде еще в нач. ХIX в (если Котляревский, Кулеш, Максимович, Костомаров и др. – «униаты», тогда извините…)
Нет ни Еллина, ни Иудея, ни обрезания, не не-обрезания, варвара. Скифа, раба, свободного, но все и во всем Христос." Поэтому все эти ревнители Украинофобии и псевдоревнители Великой России, только играют на руку тем, кто по тихому переводит украинцев из Православия в другие Веры. Стыдно.
Поэтому все эти ревнилтели безликой Краины или переферийно-без ликой Украины только играют на руку тем кто начиная с польско-литовск ой окупации юго-западных русских земель ложью и насилием навязывал Православным унию и папизм, потому что исторически Русь неразрывно связала себя с Православием и промыслом Божьим стала главной ее опорой. Украинство - это трагическая страница в истории юго-западной Руси
Этот священник из РУССКОЙ Церкви? Или он убежден, что Бог создал первого укра-Адама, а москали - метисы-азиаты, чада диавола?
Полностью на Вашей стороне, свящ. Андрій Трачук.
Еженедельная газета - единственная русская политическая газета этой страны в Соединенных Штатах и Канаде - везде где говорят по русски.
на втором номере надпись : Мало-русская еженедельная газета
На третьем номере надпись: Свобода - русинская еженедельная газета
ВСЯНВАРЕ 1933 ГОДА НА ГАЗЕТЕ УЖЕ НАДПИСЬ: Свобода ежедневная украинская газета.
Перемены также во многом другом как например: "Статуты Руского Народного Союза в Америце" Мн. Кармель Па. 1898
Как в одном номере газеты написано:
Четверть столетя тому назад в Америци було Украинцив дуже мало и вони навить не называли себе Украинцями, а Русинами, боприбули сюди з Галичини, де назва Украинцив для нашого народу не була ще тоди принята....Как газета Свобода писала она : "головна задача той газеты, боронити гр. кат. православную веру, гр. кат. Соединение, гр. кат. русску народность..."
Об газетах смотрите переписку Св. Алексия Товта с Арх. Николаем и затем со Св. Тихоном в будущем ставшем Патриархом России.
Газету "Свет" выпускала русская епархия редактор о. Гр. Грушка. об этом много в переписке.
Средства на выпуск униатских газет шли от католической церкви и правительства Австро-Венгрии.
Г. Солдатов
А утверждение о тождественности униятов и украинцев вообще не выдерживает никакой критики. Украинская идентичность, как и соответствующий термин, пришли на Галичину из Росс. Империи от мечтателей типа Донцова, Грушевского и пр., и др. Т.е. от номинально православных. На Галичине всегда жили "русини", "руснаки", "рускі (русскі, русьскі, руські) люди", а никакие не украинцы.
И.Франко (кстати, на могиле его отца на табличке написано "Яковъ Франковъ") изначально был униатом-русином . Потом стал атеистом-украин цем или чем-то на подобие этого. С исторической точки зрения не совсем верно называть галичан малоросами. Галичина - это Галичина, а не Малороссия. Во всяком случае нужна оговорка-уточне ние, что речь идёт о галичанах. Л.Украинка была православной подданной Российской Империи, как и Грушевский.
Да и сам феномен Талергофа, где в основном были как раз русские галичане-униаты , говорит об обратном по отношению к утверждениям в статье.
- Но Русь то была. И столица ее была именно в Киеве? Или это по вашему тоже выдумка историков для удобства?
Протод. Герман
Релігійні чинники народження Козацької України
Сергій Шумило. Чернігів-Київ. (РІПЦ)
У середньовічній Європі інколи часто межі приналежності тих чи інших племен до того чи іншого народу визначались межами поширення тої чи іншої помісної церковної юрисдикції на певні терени. Саме так було, зокрема, на Русі, де всі племена (незалежно від етнічного походження) після навернення до християнства і введення їх до юрисдикції Руської Церкви починали вважатися приналежними до руської народності.
Як справедливо зауважує з цього приводу проф. В.Ричка, «у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення» [Ричка В. «Київ – другий Єрусалим» (з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі). – К.: Інститут історії України НАНУ, 2005. – С.216].
Водночас, саме цей вплив меж церковної юрисдикції з часом призвів до народження двох різних і одночасно споріднених народів – українського та російського. Початком такого розділення у до того духовно єдиному народі став розкол у Руській Церкві в XV ст. на дві окремі митрополії – Київську і Московську.
Розкол у Руській Церкві стався в результаті прийняття митрополитом-гр еком Ісидором, слідом за Константинополе м, Флорентійської унії з католицьким Римом 1439 р. До того часу землі як Києво-Литовсько ї Русі, так і Московської Русі, були об’єднані під омофором єдиного Митрополита Київського і всея Русі. Одиничні, локальні випадки обрання окремих митрополитів у Литві чи Московії глобально на ситуацію не впливали. Ситуація кардинально змінилася після подій Флорентійської унії.
Прийняття унії митр. Ісидором викликало на Русі велику смуту. Північна (московська) частина Руської Церкви не визнала унії і проголосила про відокремлення (автокефалію) від уніатського Константинополя , тоді як києво-литовська частина Руської Церкви деякий час (з певними перервами) продовжувала залишатись у підпорядкуванні уніатських патріархів Константинополя .
На цей час Флорентійська унія, не маючи підтримки ані серед греків, ані в обох частинах Русі, вже фактично припинила своє існування. Династичні акції Риму на Москві були останніми спробами реанімувати мертвонароджену унію.
З цього часу в Руській Церкві остаточно оформлюється окреме існування митрополії Київської (Мало-Руської, підпорядкованої Костянтинопольс ькому патріархату) і Московської (велико-руської , автокефальної), яка через 100 років отримала статус "руського патріархату”. Окремий поступ розвитку церковного життя обох частин колись єдиної Київської Русі помітно вплинув і на формування окремих народів в межах цих двох незалежних одна від одної православних юрисдикцій.
З цього ж часу (з метою виокремлення і уникнення плутанини) за києворуськими землями остаточно утверджується використовувани й візантійськими імператорами і патріархами ще з часів монголо-татарсь кої навали термін "Малая Русь” (тобто центральна, внутрішня, в сенсі "малая батьківщина”), тоді як за північно-руськи ми землями поступово починає закріплюватись також запроваджений греками термін "Великая Русь” (тобто "зовнішня”, як "велика околиця” центральної, "малої батьківщини”). Саме в такому, суто географічному сенсі в тодішній давньоруській та інших мовах розумілись слова "мала” й "велика” щодо країн і їх земель. Більше того, подібний поділ використовувавс я поодиноко ще від самого світанку Київської Русі: візантійській імператор Багрянородний в одному з своїх документів поділяє Русь на "внутрішню” (центральну: Київщина, Чернігівщина, Переяславщина), і "зовнішню” (західні та північно-східні околишні землі). Подібних поділів у добу середньовіччя знали й інші країни. Так, скажімо, термін "Мalopolska” – тоді ж використовуєтьс я щодо історичних центрально-поль ських земель в басейні верхньої і середньої течії Вісли, а термін "Wielkopolska” – щодо польських земель в басейні рр. Варта і Нотец. Так само у Візантії "Малою Грецією” називалися власне землі історичної Еллади, тоді як під терміном "Велика Греція” розумілися терени (метрополії) Візантійської імперії. Знівелювання й перекручення самого значення цих термінів відбулось вже значно пізніше, в ХVIII-ХІХ стт., а остаточно в ХХ ст. через поширення революційних, безбожно-антикл ерікальних та антимонархічно- республіканськи х ідей, зокрема й націоналізму, коли відбувалось формування буржуазних націй. "Нація” та її "інтереси” почали ставитись вище, а то й протипоставляти сь Богу, Церкві і традиційній християнсько-мо нархічній державності, заступивши тим традиційні християнські цінності та виплеканий ними староєвропейськ ий консерватизм.
Термін "Україна” у політичному тлумаченні з’явився у Речі Посполитій. Під ним Варшава розуміла прикордонні з Великим степом землі, заселені вольним людом – козаками. Це вольне населення прикордоння, яке складалося переважно з біглого руського люду, у Варшаві почасти називали "українцями”, українним людом. Опираючись на козацтво (українство) в охороні прикордоння (україн) Речі Посполитої від набігів татар, королівська влада виокремила його в окремий становий прошарок, якому були надані відповідні привілеї. Таким чином "Україна” поступово виростала з "Малою Руссю” (Київщиною, Чернігівщиною, Переяславщиною, Волинню, Галичиною). Причому термін "Україна” у ті часи іще не стосувався цих давньоруських земель, але відносився виключно до степового прикордоння, де й зародилася козацька вольниця – Запорізька Січ.
З часом козацтво переросло рівень звичайного вольного, українного люду, який у якості наймитів охороняв прикордоння Речі Посполитої. З часів Берестейської унії козацтво все більше стає тою культурно-політ ичною силою, яка постає на захисті давніх звичаїв та віри києворуської народності, в обороні їх від зазіхань чужих польсько-католи цьких впливів. Взявши на знамено оборону батьківської православної віри, козацтво поступово отримало в цілому руському народі таку підтримку, що стало його авангардом і провідником. Власне, саме занурення до православної традиції та оборона її послужили причиною підйому козацтва на історичну височінь та зародження цілком нової козацької цивілізації.
Власне, з цього часу і слід відраховувати початок народження нової Козацької Країни (України), становлення якої розпочалося з заміни еліт у києворуському суспільстві.
З виникненням нової козацько-старши нної аристократії, яка замінювала спольщену та покатоличену аристократію староруську, з утворенням Гетьманщини та запровадженням полково-козацьк ого устрою, влада новонародженого козацького суспільства поширилася на землі колишньої Київської Русі, яка так само (як і прикордоння) тепер стала землею козаків, а отже і "Україною”. Відтак нова Козацька Країна (Україна) виросла на теренах колишньої славетної Київської Русі, а термін "У-країна” поступово почав як синонім співіснувати у цих землях разом з історичною самоназвою "Русь”.
«Украсно красна Украіна Малоросійская», «украінниє доми Божиі і столица Києв, також части сіє Малия Руси нашея», - так Б.Хмельницький пише в своїх документах про відроджувану країну.
"Країна Малая Русь”, "Козацька Країна”, "У-країнське Козацтво”, "У-країнство” народжені в боротьбі з унією, за Святе Православіє. По суті, українство було народжене в боротьбі за Правослвіє і Православієм. Це один з небагатьох прикладів у світовій історії, коли саме релігійна боротьба, власне релігія народжує нову націю. Власне, з післяберестейсь ких подій і починається цілком окрема, самобутня і героїчна історія малоруського, козацько-україн ського народу. Рубежами, що, з одного боку, трохи не спричинили смерть, а з іншого – прокинули до творчої надактивності і нового народження, були обидві унії (Флорентійська 1439 р. та Берестейська 1596 р.), в героїчній боротьбі з якими наш народ таки вирвався з полону смерті, виправдав і самоствердив своє повноцінне і окреме духовне буття.
Насильницьке запровадження поляками унії, гоніння на Православіє, репресії та утиски з боку польсько-католи цької окупаційної влади, не дивлячись на всю трагічність тих подій, в результаті призвели до виведення Малої Русі зі стану тривалого внутрішнього занепаду та розкладання.
Напевно, без Берестейської унії і тих трагічних подій, що вона викликала, відродження, самоорганізації та самоствердження українсько-коза цького народу не відбулось би. Він і далі творчо і духовно загибав би, аж поки остаточно не став розмовляти польською мовою і ходити до польсько-католи цьких костелів. Запровадження унії – було тією гранню, за якою вже слідувала повна національно-рел ігійна катастрофа і смерть. Унія вимагала повної світоглядної переорієнтації русичів, зречення самих себе, власних духовних надбань, спадщини, самодостатності , в кінці кінців – зречення власного духовного центру (Києва як "Руського Єрусалиму”) та його святинь, власних духовних ідеалів (Святої Русі), прабатьківських духовних заповітів, а отже і власної, викришталізован ої у віках, народженої в хрещенській купелі кн. Оскольда, кн. Ольги та кн. Володимира Великого києворуської православної народності. Вона вимагала переорієнтації на новий, чужий і не властивий її православному духу центр – Рим. Все це загрожувало цілковитим виродженням києворуської народності як такої, що, певною мірою, трохи не почалось, коли наш народ під гнітом загарбників почав ледь не вичерпуватись духовно і втрачати сили до опору, самоорганізації і самоствердження . Ще трохи, і наші пращури остаточно перетворились би на "східних поляків” та "католиків східного обряду”, а потім лише треба була б ще одна унія, аби офіційно їх визнати "повноцінними католиками”. Реалізація цих польських планів "на знищення Русі” означала б остаточну й безповоротну загибель києворуської цивілізації.
Сьогодні Україна так само, як і 300-400 років тому, знову переживає добу духовно-цивіліз аційних розривів і катастроф. А отже слідом за ними має шанс і на нове духовне пробудження. Як і кілька сот років тому, таке духовне, культурне і політичне пробудження зосереджується в нашому віковічному, хоча і приспаному, волелюбному козацькому дусі, у нашій споконвічній православній духовності і вірі.
"Или признайте дерево хорошим и плод его хорошим; или признайте дерево худым и плод его худым, ибо дерево познается по плоду" (Матф. 12:33).
Итак, прочтите для начала статью и укажите в чем вы не согласны с ней. Либо можете не отвечать, я не обижусь.
В качестве моральной поддержки Вике, братья Алферовы прислали из Москвы о. Владимира Клипенштейна. После трехдневной мозговой обработки, в марте 2002 года, плюс воздействие транквилизаторо в, которыми кормила митр. Виталия, Рудзинская, он наконец созрел и написал нужное письмецо. В РИПЦ сразу же назвали "Письмо-завещан ие митр. Виталия" .
За блестящие исполнение столь "важного дела" о. Владимира сразу же наградили почетным епископским саном, так он превратился в епископа Иринея. Без фейковой поддержки братьев Шумило РИПЦ вряд ли состоялась. Они очень ловко сумели построить дом на песке выдав его за камень. Пока крупного обвала не было, но он не за горами, и Шумило это чувствуют и понимают, т.к. они не глупые люди.
Однако, как Вы истолкуете образование "Москва - Третий Рим" и откуда он взялся, каково его происхождение?
Назаров пишет о происхождении названий Малая и Великая Россия то же самое - напр.: "Вселенские корни и призвание славянской культуры". Поскольку это научный факт из словарей и учебников, и никакой украинофобии нет у противников укронацизма. Не надо смешивать Яроша и Парубия с Гоголем и его Тарасом Бульбой, который воевал за Русскую землю и Русское товарищество.
И ты хочешь с казать, шо настоящая быдлорашка это Русь?
Гуляй лесом, жуй опилки.
В СССР слова "малороссия" вообще не употреблялось. То, что к Украине накрепко закрепилось название "Украина", тоже, возможно, во многом заслуга СССР - "Советская Украина", "Украинская Советская Социалистическа я Республика" - это знала вся страна.
Разве? А простые люди разных национальностей , которые здесь обсуждаются не имеют права голоса? О них ведь речь идёт, а не о "специалистах".
,"Кстати, в статье, вроде бы факты и приведены."
Факты таковы, что ценен не сам материал, а то что с ним можно сделать, или для чего он используется. какова конечная идея всего этого?
А идея такая статья написана в контексте настоящих событий "взаимоотношени й" бандитского псевдогосударст ва-орды с выдуманным им названием "Россия" - и Украины вновь созданной страны.
Так вот: моё мнение: хазарский каганат "Россия" живущий за счёт грабежей и набегов на чужие земли, и не могущий самостоятельно ничего полезного сделать только наживаться на природных ресурсах (тоже украденных) - по отношению к Украине не имеет никакого права на существование как только быть временным пристанищем для тех народов в среде которого они живут, и то только на основании мирного их сосуществования.
Если кто-то думает что настоящая РФ образованная от РСФСР это тоже самое что и Россия то пусть обратится к истории, учёным (а не сталинским доктринёрам), или к психиатру. А ведь именно так подан материал, чтобы мы думали, что настоящий хазарский каганат и Россия до 1917г. - это одно и то же.
Ловко ничего не скажешь.
Таковы факты, Интернет Собор.
RSS лента комментариев этой записи